24 ЛЮТОГО. П'ЯТИЙ РІК НЕЗЛАМНОСТІ
Чотири роки тому наш світ розсипався на уламки.
24 лютого 2022 року ми прокинулися у реальності, де рідні вулиці стали недосяжними, де наші домівки опинилися під чужим чоботом, де дитячий сміх змінився на тишу страху. Відтоді кожен день для Бехтерської громади — це день очікування, день терпіння, день боротьби за право бути собою.
Ми втратили багато. Ми втратили близьких, які більше не повернуться. Ми втратили можливість обійняти тих, хто залишився вдома. Ми втратили прості радощі — аромат винограду з осінніх лоз, гіркуватий запах полину, що розноситься степом, шелест акацій у вечірньому просторі, зустрічі на подвір’ях. Але ми не втратили найголовнішого — пам’ять і віру.
Ми пам’ятаємо кожного, хто віддав життя за свободу. Ми пам’ятаємо тих, хто пройшов полон і тих, хто досі чекає на визволення. Ми вдячні нашим воїнам, які тримають небо над Україною, і вдячні світові, який став поруч із нами — від сусідніх міст до далеких континентів, де люди виходять на площі з українськими прапорами, щоб сказати: «Ви не самі».
Чотири роки — це довгий шлях крізь біль. Але це й шлях крізь незламність.
Ми навчилися жити з розлукою, але не змирилися з нею. Ми навчилися плакати, але не втратили здатності мріяти. Ми навчилися мовчати, але не перестали говорити світові про нашу правду.
Наші серця б’ються разом із серцями мільйонів українців і мільйонів друзів у світі. Ми єдині у скорботі й єдині у надії. Ми знаємо: прийде день, коли окупація стане лише спогадом. Прийде день, коли ми повернемося додому. Прийде день, коли ми знову зберемося на нашій землі, щоб сказати одне одному: ми вистояли, ми повернулися, ми перемогли.
Сьогодні ми схиляємо голови у пам’яті й водночас піднімаємо їх у надії. Бо Україна живе. Бо Бехтерська громада живе. Бо ми — нездоланні.
Чотири роки темряви. Чотири роки світла у серцях. Чотири роки віри, що свобода повернеться.
